ВЕДА

 

 

 

 

Поделиться

 
 
 
 
 

.

 . .

.

.

.

 

 
 
 
 
 

 

 

 

.

 

 

 

 

.

.

О школе Новости Книги Фото Медиа Посетителям Контакты Ссылки Форум Карта сайта Поиск
   

 Портал славянской ведической культуры

 


Главная страница / Любомудрие / Ведающие славяне / Огнь Сварг Владимир Куровский / Интервью с Ладой Куровской.

Интервью с Ладой Куровской.

Продовжуючи нашу традицію спілкування з Духовними провідниками Родового Вогнища,
сьогодні ми беремо інтерв’ю у Відаючої матері роду Православного, волхвині Лади.
Святозар Подільський



1. Пані Ладо, літо досить насичене подіями, і чесно кажучи я й не знаю про що перше питати, і Купальський фестиваль і свято Перуна, і вікові посвяти дітей, як на мене все важливе. Мабуть перше почнемо зі свята Купала, що пройшло в Києві. Чи задоволені ви тим, як воно пройшло, і чи досягли, того, що планувалось?

Так, літо дійсно дуже насичене, але мабуть не лише літо, і осінь уже розпланована, і зима, вони теж не менше багаті на плани та заходи. Зараз такий час, що потрібно засівати, і тому ніколи відпочивати. Що до заходів найперше хочеться сказати про свято Купала. Я особисто вважаю Міжнародний Фестиваль Родового Вогнища РПВ «Купальський Вінок» відбувся у Києві з 17 по 23 червня - величною і визначною подією рідновірського руху. Справа у тому, що завдяки зусиллям Родового Вогнища, Київ після тисячі років занепаду, нарешті почав відновлювати своє духовне значення як Святині, духовного і тілесного витоку Славянського роду. Знаменно те, що на дійство з’їхалися рідновіри з України, Росії, Білорусії, Молдови, Придністров’я, Литви та Латвії.

Купальське свято, пройшло нажаль без нас, в цей час помирав мій рідний батько – отець Велемудр. Він був непересічна людина, присвятивши усе своє життя збереженню Віри-Віди Праві він постійно працював для відродження Звичаю наших Предків. Нажаль настав час і Предки покликали душу батька Велемудра. Після його смерті, можна прилюдно розкрити таємницю, він був одним з Волхвів-Радетелів, один із стовпів Кола Радетелів, який готував повстання Родового Вогнища. Напевно якби не він, ми з паном Володимиром може би і не одружились. Поховання ми провели у тісному сімейному кругу, бо батько заборонив робити з цього всенародне дійство.

Окрім того, батько був духовним наставником Володимира, тому ми з повагою віднеслись до його бажання. Ми були разом з ним до останньої хвилини його перебування у Яві. Батько Велемудр здійснив те завдання, яке поклало на нього Духовне Братство Радетелів. Усі хто посилали йому потік Живи – отримали від нього безсловесний Дар, передачу Силу і Мудрості, яку він отримав від свого попередника. Він щедро засіяв «духовне поле душ» повертаючи у сотні раз збільшене Світло Рода назад. Завдяки цьому, сьогодні Першоволхв знає ім’я його наступника, а сотні і тисячі рідновірів отримали Величний Дар, який дуже швидко проросте в їх душах духовною силою і знаннями.

Я сумую, душа болить, та ми знаємо, що його душа вже знову повертається до нас у Яву. Саме ця причина і не дозволила бути на святі нам. Але, наші учні, жреці, волхви та голови громад, добре справились із проведенням свята. Я знаю що було важко, були певні недоліки, та вважаю, що дуже гарний організаторський досвід був для наших духовних провідників. Свято дійсно вдалося, вони отримали додаткове навчання і спілкування з людьми. А чого варта і чудова хода, велична хода по головних вулицях столиці, на одне з головних рідновірських свят - свято Купало. Слід віддати належне наші державній владі, вона дійсно виявила свою толерантність і глибоку повагу до віруючих, давши можливість у центрі міста провести таке велелюдне зібрання і дійство.

Оскільки я опікуюсь родинністю у Родовому Вогнищі і частково фінансовою сферою, я дуже задоволена, що молоді провідники отримали організаційний досвід, знання і вміння. Вдосконаливши проповідницьку майстерність вони допомогли багатьом людям укріпити свою родинність та дійсно зрозуміти праведність, чистоту і глибину відносин чоловік-жінка з точки зору Православного Відичного Світогляду Предків. Завдяки фестивалю неодружені люди набути нових знайомств, знань та посилили глибинну розуміння як творити лад у родині – Родолад.

Оргкомітету прийшлось не легко, але на цьому їм зупинятися не можна, оскільки відбувається постійний прихід нових людей. Про фестиваль взагалі мало хто знав, тому на Купало було лише 300 людей, та на наступний рік планується у двічі більше. Так Слов’яно-Арійський фестиваль минулий рік було зареєстровано по списку 670 людей, а на цей рік ми плануємо понад 1000. Тому, можна сказати, що цей захід лише трохи розім’яв наші організаційні м’язи.

Свято Купало, покликане об’єднати духовні пари, найти свою зоряну половинку, допомогти батькам у вихованні дітей, надати самим дітям можливість найти себе і свій шлях у житті. На наступний раз буде ще краще. Приємно було, коли мені батьки дякували за роботу з дітьми, яку провели родина Васильківських пані Дана і пан Орій. Одним словом, дякую всім духовним провідникам, отцю Богумиру, отцю Яровиту, пану Володару, пані Святозарі, матінці Радомирі, пані Світомирі, пані Живиці та усім…

2. Як вам сподобався день Перуна?

Це просто диво і справжня несподіванка. Святозаре, вам велика дяка і слава! І табір і свято були чудові! Хлопці і чоловіки навчались козацькому рукопашу «Триглав», духовним вправностям, вивчали звичай, по суті негадано в нас виявилось на один фестиваль більше! Та ще який, у глибинку Тернопільщини з’їхалось понад 250 людей аби взяти участь у святі! Я пишаюся тим, що українці козацький рід! На дійство зійшлись дивитись усі навколишні села.

Завзяті хлопці цілий день тягали канати, стріляли з лука, метали ножі, тягали гирі, боролися і билися рукопаш. Славний той народ який виховує мужніх витязів! Бойова культура нації це основа його сили та виживання. Скажу відверто нелегко дивитися жінці, коли у вогняному колі, голі по пояс хлопці б’ються у повний дотик голими руками до першої крові!

Я знаю, що саме такі хлопці спинять будь якого моджахеда і заразом табун коней на скоку, а у палаючій хаті зможуть робити розслаблюючі вправи, безтурботно поглядаючи у лице вогню і він.. з поваги відступить!

Мінімальні обмеження, можна майже усе – удари, кидки, лікті, коліна, заломи. Багато на кого після бою було жаль дивитись, та як інакше кується мужність, як інакше народжуються лицарі? Уявіть скільки сили та мужності потрібно мати аби вийти на такий бій, без перчаток без раундів на чистій траві? Це свято справжніх чоловіків! Я вважаю що у нього дуже велике майбутнє, воно обов’язково стане всеславянським змагом!

А обрядова суть? Всю західну Україну заливає, поруч 5 -30 км повені, зсуви, ми у центрі циклона! Отець, ніби сам Перун каже – слава переможцям! А в нас лише трошки дощик і сухо! Стежка з жару – 5 метрів, товщина жару до 10 сантиметрів! Скажу чесно, серце тьохнуло коли отець Володимир пішов, а тут хлопчаки! Хлопці молоді, недосвідчені у Священний Стан добре увійти не можуть, але йдуть не бояться ! Не багато пройшли – десятки, та саме в них сила Перуна на цілий рік! Цю силу, цей дух не можливо передати це треба відчувати і бачити! Слава козакам, слава витязям!

І свято і змаги були чудові, думаю це новий поштовх для розвитку Характерного Козацтва, Як казав Ніцше – щастя це коли зростає сила! Я вважаю, що кожний батько-рідновір має пройти сам і послати сина у такі козацькі табори та випробувати себе у змагах.

3. Пані Ладо, розкажіть про вікові посвяти які пройшли вперше цього року.

Вікові посвяти пройшли не вперше, і я, і Володимир у свій час проходили їх, це була таємна сила старовірських родів. Саме завдячуючи їм, ми сьогодні є тими ким ми є. Без цього ми ніколи би не отримали тієї снаги Богів і Предків, яку у собі маємо. Сьогодні настав час повернути – знання усьому українському роду та усім слов’янам зокрема. Тому ми вперше, за багато десятків років прилюдно провели вікові посвяти для хлопчиків і дівчаток 6-12 років. Окрім того, паралельно навчали батьків і готовили їх до нового сприйняття своїх дітей.

Одинадцять хлопчиків під духовним наставництвом волхва Твердислава та пана Орія, на тиждень покинули загальний табір і відправились з палатками в ліси. Незважаючи на те, що три дні підряд лив проливний дощ і жахливо гриміли громи, хлопчики витримали цей іспит, звісно було не легко.

Найперше в таборі дисципліна і порядок, діти з комфортних умов потрапляють в живу природу. Не кожний дорослий готовий пережити такий дискомфорт, а для дитини, коли поруч немає мами, і ще нелегкі умови, включається механізм самовиживання. На четвертий день, діти вже адаптувались, виробилась чітка команда, вони самі готовили їсти, носили воду, будували потрібні їм споруди для виживання. Окрім того, йшла і духовна просвітницька робота, духовні вчителі навчали дітей взаємодіяти з Богами, чути їх і практично застосовувати отриманні знання.

Наступний іспит був теж не легким для дітей. Розпочинався день Перуна. Їх група прибувши на свято, брала участь у боях в Перуновому колі, показуючи свої вміння на змагах. Хлопці стріляли з лука, боролися, билися рукопашом, та найважче було, побачивши батьків, залишитись в строю. Вчителі дали вибір, цей іспит не пройшли всі хлопці. Ось тут, гарно показали себе батьки (тати) хлопців, психологічна робота з сином, показала скільки, батько прогавив у вихованні справжнього чоловіка.

Приємно було дивитись як старші хлопці з групи, підтримували менших. І вже до вечора, в колі залишились дев’ять сильних духом козаків.

Ту посвяту, яку вони пройшли в колі, мабуть ніколи ніхто не забуде. Надзвичайний образ Перуна над вогнями в колі, дорослі мужі, сильні і духом і тілом, готові, що хвилини вступити в двобій, аби показати свою силу, волхви…

Коли матері виходили до своїх синів благословляти їх на праведний шлях і дарували їм оберегові мішочки, які самі перед тим вишивали та збирали в них оберегові трави, плакали усі присутні, син тричі вклонявся матері і дякував за те що виростила і вигодувала його. Неменше розчулилось серце, коли так само благословляв батько і дарував гарно оздоблений ніж в подарунок сину.

Здавалось, наче час повернувся і кругом стоять справжні лицарі. В цей момент донеслось з гурту місцевих селян, які прийшли на свято. – «Дивися сину, бачиш, які великі люди, і такі ж ці діти будуть, йди до них їсти варити, помагай їм, може і з тебе люди будуть…»

Та це не був ще кінець, випробувань, вночі, для тих хто залишився в таборі був марш кидок. Не дивлячись на те, що дощ був неприємний, то моросило і сікло, то лилась злива, хлопці, 10 кілометрів пробігли, "мінуючи і розміновуючи мости", а ще 3 кілометри проповзли під дощем по болоті, аби противник не побачив, маскуючись під кущі і трави. Цілий день вони ділились враженнями з батьками. І що важливо, ніхто з дітей, за цей період не захворів.

Приємно було бачити, як тати гордились своїми синами. Один батько, настільки був вражений силою духа свого сина, що в нього зовсім помінялось ставлення до нього. Тай повага до матері, до її домашньої роботи зросла набагато більше. Хлопчики дякували мамам за смачну їжу, яку вони готують, терпеливість, любов і турботу.

 

4. Але крім хлопчиків посвяту проходили і дівчатка, як у них усе відбувалось?

У дівчаток теж проходило навчання, половину дня разом зі своєю наставницею пані Даною вони вчили карби, духовні настанови, шукали своє призначення в житті.
А другу половину дня з матерями, займались обрядовим рукоділлям під наставництвом жриці Божени. Вони вишивали обереги, плели бісером, вчились розмальовувати писанки, створювали оберегові композиції зі соломи та зерна і трав.

Окрім того, разом зі жрицями Радомирою та Боговидою, вивчали трави, та збирали їх.
Закінчувалось навчання посвятою, яка зветься в народі «Закосичення». Здавалося б цю посвяту усі дівчатка мають пройти, адже, що тут складного, та ні…

Уже ранішнє обрядове купання в травах, не пустило до обряду, тих дівчаток, які нажаль, не змогли психологічно переопрацювати в собі жіночу снагу і направити її в позитивне русло, за те пройшли обряд ті дівчатка, які не готувались цілеспрямовано до нього. Це ще раз показало, що Богиня Леля, яка є опікункою для дітей такого віку, сама вибирала, тих дівчаток, хто був готовий насправді, не дивлячись на молодший вік. Після купання, в древній українській хаті, з багатим Покуттям, вишитими подушками на ліжках, заплітали коси нашим дівчаткам.

Мабуть передати, той стан і дітей і батьків і нас волхвів неможливо. Навіть жінка, господиня хати, яка була до того часу християнка, плакала від тих емоцій які панували в хаті. Розповісти неможливо, навіть бачити це на відео не дасть того, що відчували ми. Скільки предків приходило благословляти дівчинку, і Богині з дарунками та опікою, і Боги з радісною посмішкою. Світло вимкнулось, але в кімнаті було так яскраво, наче світило сто ліхтарів.

Таке дійство неможливо сприйняти просто так, коли тати заплітали кіску своїй донечці, в них руки тремтіли і сльози заливали обличчя.

5. А чому дві кіски плетуть дівчаткам, що це означає?

Під час Закосичення батьки плетуть дві кісоньки донечкам, тому, що це опіка матері і батька. На наступну вікову посвяту – Лельник, батьки розплітають кіски і старша сестра, або мати чи Божатка плете вже одну, таким чином вкладаючи в неї жіночу снагу і відтепер вона вже може бути вістою.

Коли вона заручається, тоді стає невістою, на весіллі, батьки розплітають косу і чоловік, за одним із звичаїв відтинає косу на одвірках дверей своєї хати, таким чином, від тепер їй коси вже не можуть зваблювати і притягувати чужих чоловіків. Її снага і магічна сила залишається лише для цього дому і для цього чоловіка.



 

 



6. А що робили батьки в цей час?

Батьки навчались. Першу половину дня, пізнавали ведичну мудрість, ладували свої душі, матері вчились розуміти своїх синів як мужчин, а не як дітей.

Перших два дні, мами плакали за синами, так наче ті пішли на війну. Тати заспокоювали їх і гордилися тим, що їх сини пішли на вишкіл. Робота з матерями дозволила поміняти образ, який склався в їх свідомості відносно свого сина як безпорадної дитини, на образ мужнього і самостійного чоловіка.

Наступне над чим ми працювали, це довіра жінки свого сина своєму чоловіку. Дивно, але це дійсно є проблема, матері вважають, що їх чоловіки погано ставляться до синів, надто суворі, несправедливо наказують тощо. Мати одразу заступається за сина, таким чином зводить нанівець усю чоловічу розмову.

Можна погодитись з тим, що сьогодні чоловіки не приділяють увагу своїм дітям і лише в критичних ситуаціях починають їх так би «строїти». Ось тут якраз і приходить на допомогу розуміння родоладу, стихії в характері дитини та батьків, їх взаємодія, моделі поведінки батька і діда, закладені родові програми тощо…

В другій половині дня, жінки разом з доньками вчилися рукоділлю, а чоловіки тренувались разом з козаками бойовому мистецтву «Триглав».

Дні були настільки насищенні і деколи екстремальні, що коли все закінчилось, здавалось наче пролетів один день.

7. В останній день до вас завітало телебачення, чим цікавилось, що знімало?

Так, дійсно, був канал 1+1. Цікавило їх відродження рідної віри, наскільки християнство ввібрало в себе наші традиції. Як на мій погляд приїхали люди, які взагалі не розуміли, що від них керівництво хоче, але після того, як побували на обрядах, здається враження було достатньо позитивне. Сюжет готувався в передачу «Підсумки», що йде о 19.30. Приємно, що телебачення теж бачить, активний розвиток Відичного Православ’я і цікавиться цим.

8. Розкажіть про плани надалі.

Плани дуже великі. Розписаний час кожного духовного провідника практично до весни. Окрім індивідуальної роботи, є і масові заходи. Найперше це наступний фестиваль в Євпаторії, вже зараз зголошено понад 500 людей. Кожен духовний провідник готує свої майстер-класи, семінари. Будуть ті, хто буде проводити лише обряди - вінчання, ім’янаречення, тощо… Інші проводитимуть організаційно-інформаційну роботу.

Після фестивалю, одразу сесія Академії ПРАВ. Цього року перший курс нараховує понад 50 студентів. Ректор Академії волхв Богумир, веде активну роботу по розширенню студентства. Наші вчителі працюють над своїми духовними працями. До друку готуються нові книги.

Окрім того, як області так і райони вимагають проведенню у них регіональних фестивалів по віровіданню. Скоро ми вивішаємо графік фестивалів, і люди зможуть у своєму регіоні прийти до нас і послухати лекції, поспілкуватись з духовними провідниками.

9. Як справи з поселенням? З Храмами?

Ми вибрали кілька місця для організації поселення, зараз досліджуємо території. Від одного з місць, яке дає нам влада, ми свідомо відмовились як для поселення, оскільки при роботі зі здоров’ям місцевого населення побачили, що 50 відсотків людей хворіють на рак, а інші мають кісткові ураження, що говорить про надлишок радіації, про яку люди не знають.

Зараз досліджуємо інші місця. Також, створений духовно-цілительський центр «Родосвіт» в селі Раштівцях Тернопільської області.

Окрім того, у деяких місцях прямо зараз місцеві громади виділяють нам місця під храм – де це поки таємниця, як кажуть аби не наврочити.

Справ по будівництву чимало, але і підтягуються люди, які вкладають гроші в цю справу. Та беруться за саме будівництво.

10. Пані Ладо, а що би ви хотіли побажати рідновірам?

Я хочу побажати усім людям: любові, щастя, здоров’я і багатства. Лише той, хто має лад в душі має його і в своєму житті. Нехай Матінка Лада завжди буде поруч вас і наповнює ладом і любов’ю.

http://alatyr.org.ua/novyny/001/povidalada.htm

Комментировать статьи могут только зарегистрированные пользователи. Перейти к регистрации