ВЕДА

 

 

 

 

Поделиться

 
 
 
 
 

.

 . .

.

.

.

 

 
 
 
 
 

 

 

 

.

 

 

 

 

.

.

О школе Новости Книги Фото Медиа Посетителям Контакты Ссылки Форум Карта сайта Поиск
   

 Портал славянской ведической культуры

 


Главная страница / Любомудрие / Ведающие славяне / Богумир Мыколаев / Чи є Ісус Христос у Слов’янській Вірі?

Чи є Ісус Христос у Слов’янській Вірі?

Чи є Ісус Христос у Слов’янській Вірі?

Приводом до написання цієї статті стала ціла гілка на офіційній Інтернет-гутірці Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Тому, назва виглядає дещо дивно. Але, вона дуже влучно відображає проблему, яку автор хоче розглянути.
Ця проблема давно назріла в рідновірському русі України, Росії та загалом слов’ян – питання кону (канону). Тобто, - того про що можна говорити в межах рідної духовності і того, що виходить за її межі.
Така природа людини, що кожен з нас може мати абсолютно осібну думку з приводу будь-якого питання, а в рідновірському рухові ця проблема взагалі загострена, бо переважна більшість сучасних керманичів є міськими жителями і з традицією знайомі виключно по книжках, а переважно, за радянськими екранізаціями безсмертних творів Миколи Гоголя. Тому, слов’янське віровідання (так би мовити рідне богослов’я) настільки внутрішньо суперечливе, що інколи важко говорити про існування навіть не організаційно, а ідейно єдиного слов’янського духовного руху.
Та, це було б не так гірко, якби ставлення до інакомислення в межах Рідної Віри мало відичний характер, що висловлюється принципом закладеним у Ріг Веді: істина одна, просто мудреці про неї по-різному говорять. Натомість, ні, сучасні слов’яни або вже втратили таку ментальну характеристику, або ще не набули її. В рідновірському русі східних слов’ян в питанні кону (канону) віри устійнився принцип виключності. Тобто, частина Духовних провідників, керманичів чітко переконані, що є правильне розуміння Віри Предків (як правило, це власне їхнє розуміння) та неправильне, яке потребує викорінення. Або, щонайменше, викриття – не гребуючи методами.
Вже є у нас факти відлучення від віри, оголошення інакомислячих рідновірів віровідступниками, брехунами, єретиками. Хтось мотивує це власними уявленнями, хтось потаємними книгами, схованими „в надійних місцях”. Якби та не було, але нездатність прийняти самовизначення іншого – яскрава риса слов’янського рідновірського руху сьогодення. Це стосується, за рідким виключенням, як особистостей так і цілих громад чи об’єднань громад.
Тож, в цьому дописі автор спробує пояснити православним рідновірам та рідновірам і язичникам інших духовних об’єднань, про розуміння Ісуса Христоса на сучасному етапі становлення Віри Предків.
Почнемо ми з того, що нагадаємо про схожість долі багатьох народів світу, які зіштовхнулись з таким явищем, як релігійне протистояння. Ця схожість виявилась в тому, що народи не змогли уникнути взаємовпливу релігійних ідей. Мова в жодному разі не ведеться про синкретизм, а саме про взаємовплив в результаті боротьби і протистояння. Так, в Індії, як наслідок, боротьби брахманізму та буддизму, виник сучасний індуїзм, який відродив відичний світогляд і зробив його найпоширенішим віровченням країни. На Русі, в результаті протистояння християнської ортодоксії та Слов’янської віри виникло „православне” християнство, двоєвірське за суттю та виглядом.
І в одному, і в іншому випадках, на початкових етапах ми бачили жорстке протистояння, яке перейшло в запозичення найвпливовіших ідей, а завершилось очищенням від інородних елементів.
До прикладу: буддизм в середині І тис. до н.е. практично витіснив брахманізм новими соціальними ідеями, це тривало доти, доки брахман Шанкара в середині І тис. н.е. не оголосив Будду втіленням Вішну. Та чи стали од того індуїсти поклонятись Будді? Ні. Чи стали вони буддистами за світоглядом? Ні. Може сучасний індуїзм став необуддизмом? Ні. Сталось дещо інше: буддизм практично зник в Індії. Зник, бо ідея Шанкари була значно мудрішою від принципів релігій виключності (ексклюзивності), ця ідея полягала в знятті протиріч і ототожненні. Шанкара не робив з Будди ще одного індуського Бога, він визначив, що той був великим святим та мудрецем. Він оголосив, що в Будді втілилась сила Вішну, знання Вішну. Тим самим Шанкара зняв протиріччя між розколотим індійським суспільством та позбавив буддизм його сили, бо тільки більш сильний може з повагою ставитись до супротивника.
Відповідаючи на назву-запитання нашої статті, ми, православні рідновіри, чітко розуміємо, що церковного Христоса не має і не може бути в Слов’янській Вірі. Але, як люди зі здоровим глуздом, ми розуміємо, що не пояснити схристиянізованому суспільству Слов’янських країн, роль Христоса в духовності людства, означає – залишитись на задвірках релігійного життя власного народу.
Жидофобія, антихристиянство виявились цілком неефективними відповідями на питання про Христоса та християнство, вони не лише не зняли протиріччя в патріотичному середовищі Слов’ян, а загострили протистояння. Привнесення антихристиянської слов’янської духовності в наше суспільство, матиме ті самі наслідки – це збурить народ, який, в результаті повного падіння духовних цінностей, саме в християнстві та Христосові бачить моральний ідеал. Тому, огульне паплюження образу Христоса рівнозначне, для рідновірського руху, спробі самогубства.
Ми чудово розуміємо, що Ісус Христос, якого знає сучасна християнська спільнота – це цілковито міфічна, вигадана особа, якої ніколи не існувало в Палестині. Але, за цією вигадкою стоїть цілком конкретний культурний герой, перейнятий церковниками з популярних в прадавніх та ранньосередньовічних часах образів.
Праобразами біблійного Христоса були такі міфологічні особистості як: єгипетський Гор, який народився 25 грудня за 3000 років до Ісуса, його народження провіщала зоря на сході, він мав 12 учнів, був убитий та ожив на третій день; фрігійський Аттіс, був народжений дівою 25 грудня за 1200 років до Ісуса, вбитий та воскрес на 3 день по смерті; грецький Діоніс, за 500 років до Христоса був народжений дівою 25 грудня, перетворював воду на вино; перський Мітра, був народжений дівою 25 грудня за 1200 років до Ісуса, мав 12 учнів, помер та воскрес на 3 день. А в усіх зазначених Спасів, праобразом є саме Сонце, яке наші предки звали Дажбогом, Ярилою та Хорсом. Тому, звідки «ноги» ростуть у біблійного Ісуса Христоса думаю ні у кого сумнівів не викликає.
Отже, образ Христа, хоча й вигаданий, але має під собою міфологічну основу, відображає давні уявлення Аріїв про Спаса (культурного героя). Тому, щоб полегшити нашим землякам повернення до Віри Предків, потрібно пояснити, що персонаж Спаса не чужий слов’янській духовності і має в ній паралель. Обрах Христоса відповідає функціям нашого Бога Хорса, Бога Сонця, сонячного світла відбитого в місяці. Якщо вивчати діяння Ісуса то можна побачити, що він справді був для іудеїв, як промінь світла в духовній темряві. В цьому зрізі ми пояснюємо землякам-чужовірам, що Ісус є сином Хорса, сином сонячного Бога, який прийшов аби просвітити жидів.
Для слов’ян церковний Ісус Христос є особою чужою, духовним прибульцем. Але, його поширений серед слов’ян образ цілком відповідає тому кого б наші Предки назвали сином Хорса чи онуком Хорса. Всі ми добре знаємо, що прадавня Віра Предків носила інклюзивний характер, тобто не виключала інших духовних шляхів, а знаходила їм відповідник в межах слов’янської духовності. Саме тому, тисячу років слов’яни жили поруч з християнами, але залишались самі собою, не приймаючи чужої віри. Так і нині, ми не відкидаємо тих істин, які безумовно можна знайти в ідеях, що приписують Христосові, але ми кажемо: багато що з цього було давно відомо нашим многомудрим Предкам.
Підводячи підсумок сказаного, ще раз зазначимо: біблійний Ісус Христос не має ніякого стосунку до нашої культури, звичаїв та духовності, але той образ, на основі якого він виник безумовно присутній в Слов’янській Вірі. Тому, щоб полегшити слов’янам перехід до Рідної Віри потрібно вказувати на цю паралель.

 27.10.2009 Богумир Дмитриевич Миколаев.

Комментировать статьи могут только зарегистрированные пользователи. Перейти к регистрации